Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2015 року Справа № 927/1681/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Іванової Л.Б.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Козир Т.П.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"на рішення та постановуГосподарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015у справі№ 927/1681/14Господарського судуЧернігівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Чернігівський завод радіоприладів"доПублічного акціонерного товариства "Банк "Демарк"прозобов'язання виконати платіжне дорученняза участю представників:

позивача: Медведев Є.В., дов. від 06.07.2015;

відповідача: Соколовська К.В., дов. від 25.03.2015;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 у справі №927/1681/14 (суддя Лавриненко Л.М.) позовні вимоги задоволено повністю. Суд зобов'язав відповідача виконати платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948 позивача про перерахування коштів в сумі 2566958,80 грн. Вирішено питання судового збору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Федорчук Р.В., судді - Лобань О.І., Майданевич А.Г.) рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 у справі №927/1681/14 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

08.07.2015 представником позивача до суду касаційної інстанції подано клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги з метою надати можливість ознайомитись з матеріалами справи. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, за згодою представників сторін оголосила перерву в судовому засіданні 08.07.2015 до 11год.45 хв. для надання часу представнику позивача ознайомитись з матеріалами справи. Після ознайомлення представника позивача з матеріалами справи, засідання суду касаційної інстанції 08.07.2015 об 11 год.45 хв. було продовжено.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПАТ "Банк "Демарк" (Банк) та ПАТ "Чернігівський завод радіоприладів" (Клієнт) 02.07.2012 укладений договір банківського рахунку № 322, за умовами якого Банк відкрив Клієнту рахунок у національній валюті відповідно до Інструкції Національного банку України "Про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах" (Постанови правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 із змінами та доповненнями), іншими нормативно-правовими актами України для зберігання грошей та здійснення розрахунково-касових операцій.

Договір банківського рахунку регулює порядок відкриття, використання та закриття поточних рахунків № 26001300000322, № 26000301000322, № 26008303000322 в національній валюті (п. 1.3 договору).

Банк зобов'язався своєчасно здійснювати розрахункові операції за поточним рахунком Клієнта згідно вимог Інструкції Національного банку України У "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", інших нормативно-правових актів НБУ та умов цього договору (п. 2.1.3 договору).

Згідно з п. 2.1.4 договору, Банк зобов'язався приймати та здійснювати операції по платіжних документах, які надійшли в Банк від Клієнта протягом операційного часу, тобто до 15год. 00хв., та після операційного часу до 16год. 00хв. в день надходження таких документів в межах залишку коштів на поточному рахунку Клієнта з урахуванням коштів для сплати комісійної винагороди Банку згідно з діючими тарифами.

Господарські суди дослідили, що позивачем сформовано та направлено відповідачу платіжне доручення від 08.10.2014 № 3948 для перерахування з поточного рахунка позивача № 26000301000322 на рахунок позивача № 20632805000322, відкритий у відповідача, кошти в сумі 2566958,80 грн з призначенням платежу - погашення кредиту згідно договору від 28.08.2013 № 1060.

Проте, здійснювати перерахування вищезазначених коштів з рахунку позивача відповідач відмовився, посилаючись на ч. 5 ст. 36 Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки з 29.09.2014 в Банку запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів (лист від 14.10.2014 № 03/12-7146).

Крім того, на звороті платіжного доручення Банком зроблено відповідний напис про повернення без виконання згідно п. 2.15 Інструкції Національного банку України "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" (постанова Національного банку України від 21.01.2014 № 22) та на підставі п. 1, 4 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент звернення позивача до відповідача з вищезазначеним платіжним дорученням (08.10.2014) в ПАТ "Банк "Демарк" з 29.09.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію (постанова правління Національного банку України від 25.09.2014 №600 "Про віднесення ПАТ "Банк "Демарк" до категорії неплатоспроможних", рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 26.09.2014 № 102 про запровадження з 29.09.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Банк "Демарк").

Обґрунтовуючи свої вимоги, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач пояснив, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором, оскільки введення у ПАТ "Банк "Демарк" тимчасової адміністрації не впливає на здатність позивача виконувати свої зобов'язання безпосередньо перед відповідачем.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", "Про банки і банківську діяльність" дійшов висновку, що позивач не є кредитором відповідача в розумінні чинного законодавства, а є клієнтом Банку і обмеження, встановлені ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" на позивача не поширюються.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (із змінами і доповненнями) роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до п. 7.1.2 статті 7 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Статтею 1074 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1089 ЦК України, за платіжним дорученням банк зобов'язується за дорученням платника за рахунок грошових коштів, що розміщені на його рахунку у цьому банку, переказати певну грошову суму на рахунок визначеної платником особи (одержувача) у цьому чи в іншому банку у строк, встановлений законом або банківськими правилами, якщо інший строк не передбачений договором або звичаями ділового обороту.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 ст. 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються спеціальними нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним щодо інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Попередні судові інстанції, при вирішенні справи та задоволенні позовних вимог дійшли висновку про те, що вимоги позивача до відповідача не є майновими вимогами, а позивач, відповідно, не є кредитором відповідача на якого поширюються обмеження встановлені Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки у даній справі згідно положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність" та на підставі договору банківського рахунка між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини, які носять майново-грошовий характер, а відтак, у даному випадку, позивач виступає кредитором за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами, а відповідач - боржником і оскільки позивач звернувся до відповідача з вимогою здійснити переказ грошових коштів за договором банківського рахунку у період запровадження у Банку тимчасової адміністрації, виконання зазначеної операції Банком обмежувалося положеннями п. 1 ч. 5 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Даної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанови від 25.03.2015 у справі № 910/9232/14, від 01.04.2015 у справі № 910/556014, від 22.04.2015 у справі № 910/9234/14, від 27.05.2015 у справі № 910/12766/14).

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 ГПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань, є кредитором банку.

Відтак, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку, зокрема, банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав.

Відповідно до ч. 3 ст. 1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

При цьому, задоволення вимог окремих кредиторів поза межами процедури ліквідації банку порушує в цілому баланс інтересів кредиторів банку та не узгоджується з положеннями Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", якими передбачено, що під час ліквідаційної процедури неплатоспроможного банку визначається загальна сума його заборгованості перед кредиторами (пасив), формується ліквідаційна маса банку (актив) та здійснюється її реалізація з подальшим спрямуванням коштів, одержаних від продажу майна банку, на погашення акцептованих (визнаних) вимог кредиторів в порядку черговості відповідно до статті 52 цього Закону.

Отже, позивач не позбавлений можливості захистити свої майнові права за договором банківського рахунку в порядку, передбаченому Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" (із змінами і доповненнями), рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі ст. 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з приписами ст. 1119 ГПК України, касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення.

У разі коли за результатами перевірки судом касаційної інстанції буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам, суд касаційної інстанції приймає нове рішення (п.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" (із змінами і доповненнями).

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій усі обставини справи, які входять до предмета доказування у цій справі встановлені, але невірно застосовані норми матеріального права (в даному випадку ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), суд касаційної інстанції вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення про задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову у позові.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Демарк" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.03.2015 та рішення Господарського суду Чернігівської області від 11.12.2014 у справі № 927/1681/14 скасувати.

Прийняти нове рішення.

В позові відмовити повністю.

Головуючий суддя Л.Б. ІВАНОВА

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Т.П. КОЗИР